20 жовтень 2017

НАСТОЯТЕЛЬ ХРАМУ

БІОГРАФІЯ

єп. Вишгородського і Подільського Володимира

 

Єпископ Володимир (у миру Володимир Петрович Черпак) народився 1 липня 1952 р. в с. Безугляки, Великополовецького р-ну Київської області у сім’ї сільських вчителів – Петра Сергійовича Черпака та Віри Степанівни Кокоші.

Дитячі роки пройшли серед побожного православного українського народу. В дитинстві батьками і вихователями були закладені любов до Бога, православних традицій, України та українського народу. Хрущовські гоніння на Св. Церкву загартували його в любові та відданості до Православ’я та українського народу.

1967 р. закінчив Глушківську 8-річну школу, а 1969 р. – Дроздянську середню школу Білоцерківського р-ну Київської обл. Після здобуття середньої освіти працював робітником-радіометристом у Правобережній геологічній експедиції тресту “Київгеологія” с. Фурси, Білоцерківського р-ну, Київської обл. 1970 р. поступив на геолого-географічний факультет Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова, який закінчив у 1975 р. і одержав кваліфікацію інженера-геолога за спеціалізацією “Морська геологія.” Після закінчення університету працював інженером-геологом Окінської експедиції Бурятського Геологічного Управління, с. Монди, Тункінського аймака, колишньої Бурятської АРСР; геологом Тирниаузської та Безенгійської партій Кабардино-Балкарської геологічної експедиції Північно-Кавказького Геологічного Управління; 1977-1981 р.р. – працював геологом та старшим геологом геолого-зйомочних партій Геолого-зйомочної експедиції Камчатського Територіального Геологічного Управління (м. Петропавловськ Камчатський). В час праці на Камчатці у 70-х роках минулого століття – один із учасників реєстрації православної Св. Успенської громади в м. Петропавловську Камчатському, яка увінчалась успіхом завдяки втручанню Комітету прав віруючих в СРСР, очолюваному свящ. Глєбом Якуніним, при підтримці архімандрита Іннокентія (Просвірніна), редактора “Журналу Московской Патриархии” та Ростислава Веніамінова, згодом священика Російської Зарубіжної Православної церкви, онука свт. Іннокентія (Веніамінова-Попова). 1981 р., через постійний тиск КҐБ, змушений був лишити Камчатку і переїхати до Києва. Був одружений з Валентиною Степанівною Черпак (Дехтяренко). Має дочку Галину – 1982 р.н. та сина Богдана – 1983 р.н.

1981 р. – старший інженер-геолог відділу палеозою Інституту геологічних наук АН УРСР. З 1984 до 1987 р. – аспірант Інституту геохімії та фізики мінералів АН УРСР за спеціалізацією “Петрографія та вулканологія.” Співавтор, праць по геології України, Північного Кавказу, Камчатки, Таймиру. 1986 р. змушений виїхати до Латвійської РСР і влаштувався на посаду страхового агента Держстраху Ленінградського р-ну м. Риги, одночасно виконував послух псаломщика Архангело-Михайлівського храму м. Риги, та Св. Успенського храму м. Єлґави (Латвійська РСР) за благословенням митрополита Ризького і Латвійського Леоніда (Полякова) та благозволенням Ризького благочинного митр. прот. Петра Смиковського. 1987 р. з благословення бл. пам’яті митрополита Ризького і Латвійського Леоніда (Полякова) поступив у 2-й клас Ленінградської Духовної Семінарії, яку закінчив за ІІ-м розрядом 1989 р. і був зарахований до Ленінградської Духовної Академії без вступних іспитів.

9 грудня 1989 р. у храмі св. ап. і єв. Іоана Богослова Ленінградської Духовної Академії та Семінарії митрополитом Ленінградським і Новгородським Алексієм (Рідіґером), майбутнім Патріархом Московським і всієї Русі, висвячений у читці. 23 червня 1990 р. у Св. Троїцькому соборі Александро-Невської Лаври м. Ленінграда, єп. Ладожським, керуючим Ленінградською єпархією, преосвященним Арсенієм (Єпіфановим) рукоположений у сан диякона. 22 липня 1990 р. у Св. Миколаївському храмі пос. Сабліно Ленінградської єпархії преосвященним єп. Ладожським Арсенієм (Єпіфановим), тимчасово керуючим Ленінградською єпархією, рукоположений у сан пресвітера. Одночасно, навчаючись в ЛДА (СПбДА), з благословення митрополита Ленінградського і Ладожського Іоана (Сничева), виконує послух диякона у Св. Троїцькому соборі Александро-Невської Лаври м. Ленінграда, Царськосєльського храму; священика Преображенського собору м. Ленінграда; Св. Катерининської церкви пос. Динамо Ленінградської єпархії; Св. Миколаївського кладовищенського храму на Охті м. Ленінграда; храму св. ап. і єв. Іоана Богослова Ленінградських Духовних Академії та Семінарії.

У серпні 1990 р., з благословення блаженнішого митрополита Львівського і Галицького, намісника Київського Патріаршого Престолу Іоана (Бондарчука), перебуваючи на канікулах, відправив Божественну літургію біля сплюндрованого комуністами храму у м. Хмельницькому, у співслужінні з протодияконом Святішого Патріарха Мстислава Олегом Куликом, вимагаючи від властей повернення храму УАПЦ.

У січні 1991 р. одержує благословення від Святійшого Патріарха Київського і всієї України Мстислава бути настоятелем Св. Покровської Подільської церкви м. Києва, вул. Покровська, 7 та секретарем Патріархії УАПЦ. Тоді ж нагороджений благословенною грамотою Святішого Патріарха Мстислава і з його благословення продовжує навчання в ЛДА. У червні 1991 р. лишає навчання у Ленінградській Духовній Академії, одержавши благословення від єпископа Ризького і Латвійського Александра (Кудряшова) на перехід в іншу єпархію.

21 листопада 1991 р. архиєпископами Вишгородським і Січеславським Антонієм (Масендичем) та Білоцерківським Володимиром (Романюком), головою Місійного відділу УАПЦ, у храмі св. Іоана Богослова св. Михайлівського Золотоверхого монастиря нагороджений набедреником і возведений в сан протоієрея з правом носіння наперсного хреста.

28 липня 1991 р., відправою Божественної Літургії у Св. Покровській Подільській церкві м. Києва, вул. Покровська, 7, остаточно приймає послух настоятеля храму, а з 1 вересня 1991 р., з благословення Св. Патріарха Мстислава, одночасно приступає до послуху секретаря Патріархії УАПЦ.

1 квітня 1992 р. з благословення Святійшого Патріарха Мстислава призначається ректором Київської Духовної Семінарії УАПЦ, реєструє Статут семінарії та відвойовує у властей приміщення стилобату Св. Андріївської церкви та корпусів Михайлівського Золотоверхого монастиря м. Києва. Активний діяч поширення УАПЦ на Сибіру та Далекому Сході. Разом із архієпископом Володимиром (Романюком) у квітні 1992 року був учасником днів української культури на Далекому Сході.

14 червня 1992 р., за Божественною Літургією у Св. Покровській Подільській церкві м. Києва, у день Св. Тройці, за сумлінну працю на благо Церкви та у зв’язку з призначенням ректором Київської Духовної Семінарії УАПЦ, з благословення Святішого Патріарха Мстислава, нагороджений правом носіння палиці та наперсного хреста з прикрасами. 17 квітня 1993 р., у Великодну суботу, за Божественною Літургією у Св. Покровському Подільському храмі м. Києва архієп. Білоцерківським Володимиром (Романюком) нагороджений правом носіння митри за внесок у міжконфесійний мир та розбудову Української Держави і Церкви. 22 квітня 1995 р. у Св. Покровській Подільській м. Києва Святішим Патріархом Київським і всієї Руси-України Володимиром нагороджений правом носіння другого наперсного хреста з прикрасами і служіння Божественної Літургії з відкритими Царськими Вратами до “Отче наш” – за значний внесок у становлення Помісної Церкви, активну місійну діяльність, організацію першої української церковної прощі до Соловецького монастиря та встановлення хреста загиблим українцям біля Секірної гори (серпень 1994 р.). У 2002 р., у зв’язку з 50-літтям, за поданням Парафіяльної ради Св. Покровської Подільської церкви м. Києва, нагороджений орденом Св. кн. Володимира ІІІ-го ступеня Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом. 2009 р., Президентом України Віктором Ющенком нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ-го ступеня за працю на благо України. 10 червня 2010 р. з нагоди 20-ліття утворення Буковинської митрополії УАПЦ (УПЦ КП) високопреосвященнішим Данилом, митрополитом Чернівецьким і Буковинським відзначений ювілейною грамотою. 20 червня 2010 р., блаженнішим митрополитом Мефодієм, предстоятелем УАПЦ в Україні, нагороджений пам’ятною медаллю “За вірність і відданість УАПЦ” у зв’язку з 20-літтям “третього відродження УАПЦ 1990-2010 рр. ”

Один із основних організаторів Всеукраїнського міжрелігійного форуму у 1991 р. від УАПЦ. Прихильник об’єднаної Православної Церкви в Україні. Разом із архієпископом Володимиром (Романюком), вели переговори про об’єднання з митрополитом Київським і Галицьким, Патріаршим Екзархом всієї України Філаретом (Денисенком), ще до позбавлення всіх санів і посад у РПЦ, переконуючи його перейти в лоно УАПЦ і визнати предстоятелем Церкви Святішого Патріарха Мстислава. Один з організаторів Всеукраїнського православного церковного Собору 25-26 червня 1992 р. Соборами 1992, 1993, 1995 років обирається членом Вищої Церковної Ради УПЦ КП. На Всеукраїнському Соборі 1993 р. прот. В. Черпак був членом редакційної комісії Собору. Радник Святішого Патріарха Володимира (Романюка) із міжконфесійних та політичних питань. Помічник-консультант народних депутатів України Володимира Кулінича та Ярослава Федорина.

Після об’єднання частини УАПЦ і УПЦ МП з 1993 р. до лютого 1999 р. обіймає посаду завідуючого заочним сектором Київської Духовної Семінарії. З 1993 до 30 серпня 2006 викладач КДА і С з катехизису, вступу до патристики, загально-церковної історії, сектознавства, історії Стародавньої Церкви. Автор навчальних програм для Семінарії з цих предметів, конспектів-підручників. У червні 2003 р. захистив кандидатську дисертацію на ступінь кандидата богослів’я за темою: “Православне спростування основних віросповідних засад баптизму.” Вченою Радою КДА ця праця рекомендована до друку. 30 серпня 2006 р. Указом Патріарха Філарета був звільнений з посади викладача КДА і С.

Автор численних публікацій на релігійно-апологетичну та злободенно-суспільну тематику у вітчизняній та іноземній періодиці. Очолює перекладацьку групу Св. Покровської Подільської церкви м. Києва, редактор та співперекладач “Закону Божого” прот. С. Слободського на українську мову(1995-1996 р.р.), найуживаніших акафістів, настільного “Православного календаря” на 2000-й рік, “Православного Молитвослова” (1995-2009 р.р.).

Указом блаженнішого митрополита Київського і всієї України Мефодія, предстоятеля УАПЦ, єпископ Володимир (Черпак) призначений Головою Видавничого та Прочанського відділів УАПЦ та Головою комітету по зв’язку зі Збройними Силами України.