12 грудень 2017

Рецензія на монографію Володимира Дяківа “Фольклор чудес” у підрадянській Україні 1920-х років”

Рецензія

на монографію Дяківа Володимира

“Фольклор чудес” у підрадянській Україні 1920‑х років”,

Львів: Інститут народознавства НАН України, 2008. – 256 с.

Найтрагічніші події історії України – монголо-татарські напади, часи Руїни, втрата української державності, руйнування Запорозької Січі, Перша та Друга Світові війни, голодомори, репресії, руйнування храмів – знаходили своє відображення в народній творчості. Як правило, всі ці події супроводжувались різними містичними явищами, що збуджували фантазію народу, його духовний потенціал, внаслідок чого виникло чимало фольклорних творів різних жанрів – історичні та релігійні пісні, псальми, духовно-моральні вірші, думи, оповідання, легенди й перекази. Тематика їх різна – залежно від фольклорного середовища, в якому побутували, – але в усіх творах присутній елемент містики. Якщо подібний фольклор виник у середовищі козацькому, що зберігало не лише християнські, а й давні міфологічні уявлення (згадаймо легенди про характерництво запорожців, про руйнування Січі), причини певного історичного перелому вбачались у дії надприродних (часто демонічних) сил та істот – зміїв, ворожбитів, чаклунства взагалі. Якщо ж в релігійному (серед ченців, паломників, побожних мирян, сектантів), в ньому обов’язково була присутність чуда, звершеного вищими духовними силами – Господом, Божою Матір’ю, св. Миколаєм і т.п. Основні мотиви й сюжети християнських легенд і переказів – житія святих, явлення чудотворних ікон та мощей, заснування храмів і монастирів, чудесні зцілення від різних хвороб, покарання за гріх… Кожен такий новотвір згодом переходив в усну традицію, набував жанрових ознак фольклорного твору. Особливо поширений на Україні був культ Божої Матері, апогей якого припадає на XVII-XVIII ст.

У той час виникали легенди, перекази, оповідання, пасльми і канти про чуда, пов’язані з явленнями Богородиці, її молитовним заступництвом (згадаймо чудо в Почаєві 1675 р.). Численні народні перекази про чудеса Божої Матері зафіксували українські письменники та церковні діячі XVII-XVIII ст. – Петро Могила (“Сказання про чудесні й визначні явища в Православній Церкві”), Іоаникій Галятовський (“Небо новеє” (1665) та “Скарбниця корисна або чудеса Пресвятої Богородиці” (1676)), Димитрій Ростовський (“Руно орошеннеє” (1680)). Ці тексти, хоч і записані церковнослов’янською мовою, мають всі ознаки фольклорних творів – меморатів (якщо записані від очевидців чуда), переказів.

Серед найбільших трагедій XX ст. – руйнування храмів, нищення споконвічних морально-етичних та світоглядно-релігійних традицій у роки тоталітарного режиму. Це спричинило величезний духовний спротив народу, що виявився в продукуванні численних фольклорних творів – пісень, псальм, оповідань і переказів про різні чуда, що відбувалися поряд із цим. Перша хвиля чудес, пов’язаних із руйнуванням церков, прокотилася Україною в 20-30‑х роках (фольклор про них фіксували М. Левченко, В. Кравченко, П. Попов, досліджував М. Грушевський). П. М. Попов констатував той факт, що твори ці здебільшого контаміновані з відомих раніше не лише на Україні, а й серед інших слов’янських народів, в них використано давні міфологічні, казкові, апокрифічні мотиви, характерні як для легенд і переказів, так і для пісень (зокрема історичних) та псальм. Нова хвиля чудес була в післявоєнні роки (внаслідок особливого переслідування віруючих), остання – в часи відродження Православної та Греко-Католицької церков (кін. 80‑х – поч. 90‑х років), – явлення чудотворних ікон, образу Божої Матері в криницях та водоймах, на вікнах, на хрестах, на стінах зруйнованих храмів. Фольклорні твори про ці чуда фіксуються на Волині, Поділлі, Галичині, Київщині, Полтавщині, Чернігівщині та ін. регіонах. Мотив чуда присутній також у меморатах про голодомор та репресії 20-30‑х рр. (активісти гинуть страшною смертю).

З усього видно, що тема чудесного і чуда в українському фольклорі надзвичайно глибока, багатопланова, корінням своїм сягає перших віків християнства. Але, на жаль, вона не тільки не досліджена ґрунтовно (побіжно торкалися цього питання М. Костомаров, О. Веселовський, О. Потебня, М. Сумцов, П. Шейн, В. Гнатюк та ін.), немає навіть окремого видання цих творів, і загалом записів зроблено дуже мало. З відомих причин про це не можна було й говорити, а отже, впродовж майже цілого століття ніхто не відстежував процесу виникнення, трансмісії, трансформації цих фольклорних текстів. Фактично з уваги дослідників випали особливо рідкісні фольклорні жанри. Рідкісними вони були навіть у 20‑х роках, на фоні “спалаху” духовно-релігійних почуттів – то що говорити про сьогодення. Тому особливо відрадно, що теперішні молоді етнологи та фольклористи звертаються до таких “занедбаних” тем і намагаються заповнити “білі плями” в науці.

Монографія В. Дяківа – перше в історії України та за її межами глибоко наукове дослідження цієї теми. Правильно і доцільно вчинив автор, що для початку обрав вузьке коло питань: історію виникнення і побутування фольклору, пов’язаного з чудами, що відбувались на Східному Поділлі, – це дає можливість глибокого проникнення в тему та всебічного її дослідження. Ґрунтовно висвітлена історія питання (розділ 1), де простежено виникнення і еволюцію певних мотивів, сюжетів, образів, історію збирання, публікації та дослідження цього рідкісного фольклору, аж до найновіших праць В. Давидюка, Р. Кирчіва.

Слушний висновок В. Дяківа про те, що “фольклор чудес” у підрадянській Україні продовжує попередні традиції, демонструє їх неперервність[1]. Важливо й те, що автор висвітлює процес виникнення цього виду фольклору в контексті історичних подій, що відбувалися на Поділлі в той час. Дуже цінно й те, що В. Дяків вперше вводить в науковий обіг матеріали, накопичені в рукописних фондах ІМФЕ НАНУ (фонд В. Кравченка), Державного обласного архіву Вінницької обл., а найголовніше – власні фольклорні записи, зроблені в останні часи, які дуже цінні для науки, адже дослідники 20‑х років уже тоді (1927 р.) зауважували, що цей фольклор зникає. Записи В. Дяківа стверджують протилежне і відкривають нові перспективи для дослідження. До монографії також залучено матеріали, розпорошені в періодиці, фольклорних збірниках, в мемуарах та епістолярній спадщині науковців. В. Дяків уперше досліджує поетику цих новотворів, особливості їх побутування та динаміку поширення в географічному аспекті.

Особливо цікавий 3 розділ, де з’ясовується походження символу-локусу “Йосафатова долина”, його трансформацію в українському фольклорі, зв’язок з апокрифічною літературою та уснопоетичною традицією. Не дивно, що події 20‑х років спричинили в народі апокаліптичні настрої, продукуючи новотвори, пов’язані з біблійними сюжетами, наповнені мотивами покаяння, кари за гріх, мучеництва за віру.

Автор справедливо підсумовує, що “фольклор чудес” 20‑х років – один із видів духовного спротиву підневільної України безбожницькому режимові. І хоч він побутував у певному середовищі, та в поєднанні з меморатами про голодомор і репресії може бути цінним матеріалом для написання усної історії України XX ст., а для цього автору не слід зупинятися на досягнутому і насамперед підготувати до друку науковий збірник досліджуваного фольклору, який би став вагомим внеском у розвиток сучасної української фольклористики.

Оскільки порушена тема мало досліджена, – вона надзвичайно перспективна, добре було б, якби автор зосередився на глибшому та ширшому її розкритті в монографіях і докторській дисертації, розширивши хронологічні (аж до першовитоків християнської легенди) та географічні межі, включаючи не лише територію України, а й всього слов’янського світу.

 

[1]Дяків В. «Фольклор чудес» у підрадянській Україні 1920‑х років. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2008. – С. 211.

 

Людмила Іваннікова,

кандидат філологічних наук,

докторант відділу фольклористики ІМФЕ НАНУ